Росфедерація давно та системно працює над розпалюванням антисемітських настроїв в Україні. І, на жаль, – небезуспішно. Про це свідчить частота запитів у Google щодо національності керівників української держави та ЗСУ. Потрібно сказати, що українське суспільство і саме створює Москві благодатний ґрунт для цієї інформаційно-психологічної операції. Але про це нижче. А для початку доречно навести цитату з виступу Дмитра Рогозіна – «сенатора» РФ від окупованої частини Запорізької області, колишнього екс-глави «Роскосмосу». У березні цього року він відкритим текстом пояснював студентам МДІМВ МЗС РФ суть та значення інформаційно-психологічних спецоперацій (докладніше про це читайте у статті «Що таке інформаційна війна. І чому Україна її програє»). «Перемога у війні досягається насамперед за рахунок того, щоб дискредитувати політичне та військове керівництво противника, представити його в очах власного населення як негідних людей, які «випадково стали на вершині влади в цій країні». Це люди, які «женуть своє населення на вірну загибель, на бійню». Це дуже важливий спосіб. Другий спосіб дискредитації військового та політичного керівництва противника – це звинувачення у корупції, коли застосовується колосальний обсяг дипфейків, щоб довести, що конкретна особа – просто злодій, корупціонер, а тому вірити йому не можна. Це, переважно, застосовується щодо найпопулярніших у народі противника персонажів». Отже напрями російських ІПСО в Україні окреслені: дискредитація військового та політичного керівництва країни. Вона ведеться за двома напрямами: а) позиціонування їх як «негідних людей», які «женуть своє населення на вірну загибель, на бійню»; б) звинувачення їх у корупції та крадіжництві. Матеріалів з відповідними наративами в Інтернеті достатньо. Але як виміряти ефективність деструктивного впливу Москви на уми українців? Скористаємося методикою аналізу великих даних, описаною у книзі «Всі брешуть» американського соціолога Сета Стівенс-Давидовиця. Суть її полягає в тому, що люди часто брешуть навіть собі, не кажучи вже про соціологів. Ми всі хочемо виглядати у своїх та чужих очах краще, ніж є насправді. Але нам нема чого притворятися і брехати перед анонімним знеособленим Інтернетом. Тому за моделлю поведінки людей у Мережі, за змістом їхніх запитів у пошукових системах можна судити, про що вони насправді думають, що їх цікавить, і чого вони насправді хочуть. Особливо це стосується тих тем, про які не прийнято говорити з огляду на домінуюче у суспільстві уявлення «норми». Йдеться, наприклад, про сексуальні уподобання. Або про політику під час війни, коли треба бути патріотичним. Це ж стосується й питань, відверта відповідь на які може спричинити не лише суспільне засудження, а й репресивну реакцію влади. Стівенс-Давидовіц наводить такий приклад: «Пошук Google дозволив нам побачити картину Америки, яка разюче відрізняється від тієї пострасової утопії, яку показали результати соцопитувань. Пам'ятаю, як я вперше набрав слово "нігер" у Google Trends. Можете вважати мене наївним, але, враховуючи наскільки токсичне це слово, я очікував, що пошуковий обсяг буде дуже невеликим. Хлопці, я був неправий. У Сполучених Штатах слово "нігер" входило в пошукові запити приблизно стільки ж разів, скільки слова "мігрень", "економісти" і "Лейкерс"... Яка ж мотивація була в американців, які шукали слово "нігер"? ...Лише 20% пошукових запитів зі словом «нігер» включає і слово «анекдот», тоді як більшість подібних пошуків включають фрази «тупі нігери» та «я ненавиджу нігерів». І щороку – мільйони таких пошуків…». Автор також показує кореляцію реальних расистських настроїв у США з результатами виборів 2016 року, які повністю суперечили соціологічним опитуванням. Однією з причин цього він називає те, що будь-яка соціологія обмежена кількістю даних. В Інтернеті ж фіксується поведінка мільйонів людей, що розширює можливості для аналізу. Натхненний книгою Стівенса-Давидовиця, автор цієї статті провів кілька хвиль дослідження популярних запитів у Гуглі щодо політичних та військових лідерів України. Це найпримітивніша інтерпретація методики американського аналітика, але й вона виявила досить несподівані результати. Зокрема, я забивав у пошуковик прізвище чи комбінацію слів із цим прізвищем і дивився які варіанти продовження запиту видасть пошуковик. Відомо, що він видає найпопулярніші варіанти запитів на даний момент. Для більшої релевантності запити робилися українською та руською мовами. Вже перше коло наприкінці листопада показало, що у руськомовному сегменті був популярний запит «Зеленський у літаку мем» і «Зеленський мем». А також "Зеленський-Наполеон". Враховуючи образливий зміст мема з літаком та несерйозний характер фільму «Ржевський проти Наполеона», в якому грав Зеленський, ставка Москви робиться на подання президента України, перефразовуючи Д. Рогозіна, «як негідну людину, яка випадково стала на вершині влади». Цікаво, що вже за місяць запит про мем з літаком став суперпопулярним і в українському сегменті пошуковика. При цьому, до нього додалася ще одна дискредитуюча Зеленського кампанія – хтось реанімував історію 2019 року, з оголошенням, тоді ще кандидата в президенти, Зеленського агентом Москви з позивним «Буратіно». У руськомовному сегменті особливих змін за місяць не відбулося. Системна робота з дискредитації Володимира Зеленського велася весь цей час і за лінією «зеленський-злодій». Це чітко простежується у запитах «Зеленський купив»: Примітно, що серед популярних запитів щодо Зеленського немає питання щодо його національності. Мабуть тому, що цей факт і так широко відомий. А от щодо інших лідерів України, народу, виявляється, зовсім не байдуже їхнє етнічне походження. Це стосується глави Офісу президента Андрія Єрмака. Явно антисемітський натяк у запитах про колишнього головного комітету ЗСУ Валерія Залужного полягає у фразі «Залужний залман», де «Залман», нібито, його «справжнє» прізвище. Цікаво, що дискредитація нинішнього головкому ЗСУ Олександра Сирського велася лінією «загороджувальні загони» та «м'ясник». Мабуть, також через відомість того факту, що він етнічний руський. Але в грудні користувачів Google все ж таки раптом зацікавило питання і його національності, хоч і не в першу чергу. Очевидно, що хтось підігріває відповідні настрої у масах. І очевидно - хто. Розігрування Росфедерацією в Україні «єврейської карти» стало очевидним після антисемітських заяв путіна під час його «Прямої лінії» 19 грудня. Зокрема, він сказав, що заборона діяльності Російської православної церкви (РПЦ) в Україні була ініційована «етнічними євреями»: «Ці люди, котрі нападають на церкву, вони не атеїсти, вони абсолютно невіруючі люди, безбожні люди. Ну, етнічно багато хто з них є євреями, але ми не бачили, щоб вони відвідували жодну синагогу», - сказав глава держави-агресора. Президент Конференції європейських рабинів Пінхас Гольдшмідт, який був з 1993 по 2022 рік головним рабином Москви, заявив, що «це перегукується зі сталінською антисемітською риторикою «Змови лікарів» (1948-53 роки), яка «привела до арештів і вбивств більшої частини радянського єврейського керівництва Радянського Союзу». У свою чергу кремлівський політтехнолог Сергій Марков, який впливає на формування пропагандистського порядку денного РФ, так прокоментував слова путіна: «Це те, що я повторював уже багато разів: Зеленський готує єврейські погроми. І обов'язок усіх єврейських політиків та громадських діячів перед єврейським народом – жорстко засудити Зеленського та його переважно єврейську команду за розгром православної церкви в Україні. Бо зараз єврей Зеленський та його друзі за командою ЦРУ громять православ'я. А потім у цьому розгромі православного християнства звинуватять усіх євреїв і розпочнуться єврейські погроми в Україні. Постраждають як завжди безневинні мирні люди. Щоб не було єврейських погромів, євреї повинні прямо відмежуватися від Зеленського та його війни проти російських православних християн». Як бачимо, Москва явно намагається використати єврейську національність керівників України (реальну чи уявну) як чинник їхнього протиставлення православній більшості країни, та як привід для провокації ксенофобії та антисемітських акцій. Треба сказати, що плідний ґрунт для цього вже сформований. На тлі психологічної травми українців від агресії РФ, в Україні відбулася громадська легітимізація ксенофобії. Різні соцдослідження кажуть, що від 30 до 36% українців не хочуть мати справ з людьми лише тому, що ті належать до певної національності, незалежно від їхніх людських якостей і навіть громадянства. «Занепокоєння викликає ставлення до громадян України, руських за національністю. Ксенофобне ставлення до них має 36% населення. Це ставлення явно нераціональне та несправедливе, тому що дані соціологічних досліджень показують, що загалом погляди громадян України – етнічних руських хоч і дещо відрізняються від поглядів етнічних українців, але не дуже суттєво, і ці громадяни також захищають Україну від ворогів», - коментував своє дослідження у березні 2023 року Київський міжнародний інститут соціології. Так, сьогодні ксенофобні настрої українців стосуються не євреїв, а етнічних руських (громадян України). Але важливим є не об'єкт ксенофобії, а сам факт її «нормальності» для третини населення країни. Оскільки ксенофобія завжди ірраціональна, то етнічні групи, на які вона спрямована, можуть мінятися. Сьогодні вороги – росіяни і руські (всі разом: і ті, що живуть в РФ, і громадяни України), а завтра ними можуть стати (і таке неодноразово було в нашій національній історії) євреї чи інші народності. Відсутність у суспільстві толерантності веде до конфліктів у ньому. У Росії це розуміють. І використовують цю прогалину в роботі української держави проти України. Ксенофобію в Україні можна пояснити психологічною травмою людей від війни. Але її не можна цим виправдати. Якщо психічно хвора людина вбиває іншу людину, її хвороба звільняє вбивцю від відповідальності, але не здатна повернути загублене життя. Для того й існує держава, щоб регулювати взаємодію між членами соціуму, грунтуючись не на емоціях і травмах громадян, а на раціональному забезпеченні безконфліктності у суспільстві, та розвитку країни. Українська держава, судячи з соцопитування та аналізу великих даних в інтернеті, із цим завданням не справляється. Що призведе до чергових соціальних катаклізмів навіть після припинення бойових дій із РФ. Тим більше, що Росія нікуди не подінеться. І продовжуватиме вбивати свої клини в тріщини фундаменту України, які створюємо ми, українці.
